«Насіння великих відкриттів постійно проростає навколо нас, але тільки тоді вони укорінюються в нашому житті, коли буде підготовлено ґрунт у нашій свідомості» (Джозеф Генрі 1797-1878г).

Даний вислів великого вченого фізика найбільш «точно» характеризує розробку та впровадження В. Майєром методу видалення глоткової мигдалики (ГМ) у повсякденну практику ЛОР-лікарів. Це «відкриття» датського вченого підготувало, те саме «грунт», у головах колег ХІХ століття і стало точкою відліку епохи тотальної війни отоларингологів з ГМ.

Роль глоткової мигдалики (ГМ) - (аденоїдних вегетацій) можна порівняти з вилочковою залозою (тимусом), але в XIX столітті анатом-фізіолог (Вільгельм Гіс) і лікар (Фредерік Теодор Шмідт), вперше (в 1861р.) виявивши скупчення в ній вигляді нерівних борозенок) – характеризували їх як «болючу припухлість». На жаль, тоді вони не змогли правильно оцінити фізіологічну значущість даного органу та його функціональну роль в організмі дитини.

Данський лікар Вільгельм Майєр в 1867 році, виявивши в носоглотці пацієнтки пухлиноподібну тканину - здавався йому схожою на "земляних черв'яків", так само вбачав у них "ворога" і з цієї причини вирішив їх видалити. Для цього сконструював спеціальний кільцеподібний ніж-кюретку, яким у вигляді експерименту вискоблив ГМ через носовий хід, тим самим відкрив «шлюзи» для подальшого експериментування видалення глоткової мигдалини. В подальшому, він також розробив ще кілька різновидів інструментів для виконання цієї операції. За ці заслуги, наприкінці ХІХ століття, «шанувальниками-фанатами» такого «лікувального» напряму, йому було встановлено пам'ятник.

Наукова помилка В. Майєра, у викладі патології лімфоглоточного кільця, трансформувалося в псевдонаукову доктрину і, укорінившись у свідомості його сучасників, стало початком майже двовікової боротьби з глотковою мигдалиною, як з ворогом дитячого організму. За цей період, активного протистояння світової медичної спільноти проти фізіології ГМ, було розроблено десятки способів та пристроїв для її видалення.

Аденотомія (історія)

У 1879 році учень Майєра та послідовник його ідеї «позбавлення» організму від ГМ, Віктор Ланге – зробив цю операцію спеціальною кюреткою вже через рот. Надалі Бекман запропонував спеціальний набір інструментів видалення ГМ. Аденотоми, спеціальні щипці, гострі ложки, кюретки, шейвери та ін. Всі ці науково-креативні дослідження отоларингологів були націлені: не на лікування та відновлення фізіологічної функції ГМ, а на її видалення. Для маскування своїх неправомірних та неадекватних клінічних дій, колегами був розроблений спеціальний сценарій діагностичного «ужастика»: неправильний прикус, курячі груди, нічний енурез тощо. Щоб знівелювати захисно-бар'єрну функцію ГМ, а також її фізіологічну значущість у розвитку та становленні імунітету дитини, замість анатомічного терміна (Tonsilla pharyngeа), вигадали нову назву – АДЕНОЇДИ. Таким чином, з ГМ був створений жупел ворога дитячого організму - а для клінічної аггравації діагнозу були придумані ті самі, горезвісні, "ступеня" величини. Незважаючи на те, що метрологічних стандартів та анатомічного критерію величини аденоїдних вегетацій (як, втім, та інших органів людини) – не існує; то для обґрунтування своїх дій щодо видалення ГМ, вигадали «класифікацію» аденоїдних вегетацій, як «ворога» за ступенями – I, II, III. Всі ці, так звані, «ступені» лікар визначає та оцінює за своїм особистим сприйняттям, тому один лікар може поставити І-й — ІІ-й ступінь, а інший ІІІ-й або IV-й. Критерієм «об'єктивності» цих «розумів» служать лише суб'єктивні відчуття лікаря. Суб'єктивність встановлення цих «ступенів» очевидна, т.к. метрологія величини ГМ проводиться «на око», за народним образом і стандартом: «…до коліна і нижче за коліно» і нічого крім сміху не викликає. Насправді ж жодних «СТУПЕНЬ» в анатомічному розгляді цього органу – не існує, єдиним критерієм оцінки може бути – здорова ГМ – (поза запаленням) та гіпертрофована – (у період запалення).

«РОЗВИТОК ХІРУРГІЇ» - за способами видалення ГМ, інтенсивно «розвивалася» з кожним роком: чого тільки не «вигадували» отоларингологи, щоб позбавити дитини імунного захисту носоглотки. Розробили десятки всіляких інструментів та пристосувань для видалення аденоїдних вегетацій, деякі лікарі видаляли ГМ спеціальною «теркою», припікали ляписом, лугами, хромовою та іншими кислотами – аж до того, що «видерли» їх нігтями, тобто. оголосили ГМ, як «непотрібного» і «шкідливого» органу – нещадну війну і досі «борються» за її знищення усілякими способами.

На сьогоднішній день вже існує такі види хірургічних операцій та способів видалення ГМ (аденоїдів):

- Електрокаутерна аденотомія;
- Холодно-плазмова аденотомія (коблаційна);
- Лазерна деструкційна аденотомія (селективно-базальна), яка призводить до глибокого рубцювання носоглотки;
- Вакуумна аденотомія;
- Ультразвукова аденотомія (що призводить до ураження всіх клітин слизової носоглотки);
- Шейверна (мікродебридорна) аденотомія («вибриває» слизову носоглотки до м'язового шару);
- Парціальна аденотомія і т.д.

Аналогічні «лікувальні» підходи застосовуються до піднебінних мигдаликів – основного лімфатичного колектора ротоглотки. Лікування хронічного тонзиліту, переважно, лікарі-отоларингологи намагаються провести радикально, тобто. шляхом видалення піднебінних мигдаликів – або субтотальної тонзилотомії. На жаль, багато лор-відділень (особливо дитячі) перетворилися на «Аденотонзилярні АБОРТАРІЇ». Більш того, після винаходу в 1921 році ендотрахеальної трубки - аденотонзилектомію почали виконувати з раннього віку (2-х - 3-х років) під наркозом і тим самим загнали проблему лікування захворювання лімфоглоткового кільця дитини в кут; оголосивши, ГМ і піднебінним мигдаликам, тотальну війну - на знищення. Багатьма лікарями було ухвалено рішення: замість адекватного консервативного лікування застосовувати лише хірургічне – операцію аденотонзилектомію. В даний час найпоширенішими у світі операціями у дітей є аденотомія і тонзилектомія! До цього часу отоларингологи перебувають у пошуку «нових хірургічних методів», а як і розробці «різних» пристроїв – видалення глоткової і піднебінних мигдаликів…

 Аденотомія - (видалення ГМ) - СТОП!

За МКХ-10, хронічний аденоїдит – це запальний процес глоткової мигдалики, який є фрагментом загального інфекційно-алергічного захворювання всієї лімфоротоглоткової системи організму дитини та характеризується перманентним запальним процесом у лімфоїдній тканині носоглотки. Враховуючи, що глоткова мигдалина – tonsilla pharingea знаходиться у верхньому відділі глотки – отже анатомічно обґрунтована назва цього захворювання має бути – Епіфарингіт. Багаторічна клінічна практика лор-центру «Healthi Tonsils» підтверджує, що хр.тонзиллоаденоидит – це спадкове, патогенетично функціонально-зчеплене захворювання і, нозологічно правильно, має називатися: Хронічний Тонзилло-Епіфарингіт (ТЕФ). Хронічний епіфарингіт (запалення ГМ) завжди розвивається на тлі хронічного тонзиліту, а також імунодефіцитного стану організму дитини і проявляється слизово-гнійним процесом у носоглотці, тому запалення ГМ – без хр.

Сама собою ГМ, незалежно від її анатомо-структурной форми і величини, дуже рідко причиною утрудненого носового дихання. Припущення про повне "заповнення" носоглотки ГМ - найчастіше з'являються через гіпердіагностику деяких лікарів, як і інші "фантазії" про формування у дитини (нібито через гіпертрофію ГМ) - патологічної грудної клітки (курячих грудей), а також порушення розвитку лицьового скелета, неправильного прикусу, малокрова. Природою розвитку організму дитини передбачено закупорювання хоанальних отворів лімфоїдною тканиною глотки тобто. ГМ, тому при будь-якому запаленні завжди є просвіт між хоанами і ГМ.

Природно, що в період захворювання (запалення гм) відбувається збільшення її обсягу (як і будь-якого іншого органу в період запалення), але воно радикально не впливає на утруднення носового дихання. Як правило, причиною утрудненого носового дихання, навіть при так званих «аденоїдитах», є не «ступінь величини» ГМ, а набряклість слизової оболонки носових ходів і збільшення об'єму носових раковин, а також слизово-гнійне відокремлюване – що заповнює носові ходи. Структурна форма (зовнішній вигляд) ГМ – завжди індивідуальний, т.к. Розмір і форма даного лімфоїдного органу обумовлений генетично, як розмір і форма зовнішнього носа, вушних раковин і т.д. Тому не коректно стандартизувати ГМ за «розмірними ступенями» як орган, тим більше, що не існує метрологічного критерію або анатомічного стандарту параметрів величини ГМ. А вказані в літературі випадки розростання ГМ по задній стінці носоглотки (до 1/2, 2/3 і більше – довжини сошника) – якраз підтверджують їхню індивідуальну будову.

 У практичній роботі лікаря-отоларинголога часто зустрічаються ГМ, що «розростається» по задній стінці глотки – нижче за м'яке піднебіння, в той же час, абсолютно – не перешкоджає нормальному носовому диханню. Тому описані в посібниках з оториноларингології горезвісні ступеня величини ГМ - I, II, III, і т.д. не більше як суб'єктивні «вигадки» лікарів, здебільшого для того, щоб обґрунтувати необхідність хірургічного втручання на глотковій мигдалині, а також залякати батьків «незворотністю» процесу збільшення ГМ та отримати їхню згоду на цю операцію – видалення ГМ (аденотомію).

Глоточна мигдалина (аденоїдні вегетації) – це структурована лімфоїдна тканина, яка до пубертатного періоду бере участь у освіті місцевого гуморального імунітету. Поряд із піднебінними мигдаликами, ГМ утворює ЛЕГС і виконує не тільки функцію лімфопоезу, але й є своєрідним противірусним та антибактеріальним бар'єром (біофільтром носоглотки) у дитини.

ГМ є дуже важливою фізіологічною субстанцією носоглотки організму дитини, її функціонально-секреторна та морфологічна роль ще повністю не вивчені. Тому, будь-який необгрунтований вид хірургічного втручання на лімфоносоглоточном кільці дитини загрожує фізіологічною і функціональною декомпенсацією, тобто. операція «аденотомія» просто калічить носоглотку як функціонально-структурне утворення організму дитини.

Про марність вищезгаданої операції – «аденотомії» – свідчать факти повторного і навіть триразового її виконання. Безглуздо видаляти лімфоїдну тканину носоглотки, тобто. ГМ, яку організм дитини завжди намагається відновити за рахунок своїх компенсаторно-регенераційних можливостей. Лікар, що зважився на таку операцію без життєвих показань для дитини, а тим більше коли вона її робить повторно - йде проти природного розвитку організму дитини і тим самим завдає йому шкоди, порушуючи основну лікарську заповідь - noli nocere! (не нашкодь!).

У лор-центрі «Хелсі Тонзіллс» успішно використовується консервативний спосіб лікування запалення ГМ (незалежно від «ступеня» її величини) та терміну захворювання. Оскільки однією з причин неефективності застосування антибактеріальних препаратів при лікуванні хр.епіфарингіту є біоплівки, що утворюються на поверхні ГМ. У нашій клініці був розроблений спеціальний еластичний інструмент (зонд-масажор), яким виконується масаж ГМ, з метою руйнування цілісності (фрагментування) структури біоплівок і після елімінації гнійно-слизового вмісту носоглотки, введення спец. Фітобальзам. Ця маніпуляція виконується 6 -8 разів, залежно від виразності патологічного процесу у ГМ.